Готовність дитини до школи
Готовність перших класів.
Виховання дитини
починається від її народження. Якою вона виросте, значною мірою залежить від її
батьків. Батьки в родині мають виконувати функції педагога: освітню (передача
життєво значущої інформації), виховну (засвоєння норм життя в людському
суспільстві), розвивальну (підвищення індивідуального потенціалу).
Вступ
до школи – переломний момент у житті дитини. Він
пов'язаний з новим типом стосунків з оточенням (ровесниками й дорослими), новим
видом основної діяльності (навчальної, а не ігрової). У житті дитини змінюється
все: обов'язки, оточення, режим. Це "кризовий період" у житті дитини,
і ця "криза" виявляється у тому, що свої ігрові потреби дитина має
задовольняти навчальними способами. Процес адаптації до шкільного життя у дітей
триває по-різному – від 2 тижнів до 2-3 місяців (залежно від рівня їх
готовності до школи, психофізіологічних особливостей та стану здоров'я).
Вирішальну роль тут відіграє сформований у дошкільному віці рівень готовності
до школи, або "шкільної зрілості".
Психологічна готовність
до школи – це такий рівень психічного розвитку дитини, який створює
умови для успішного опанування
навчальної діяльності.
Шкільна зрілість виявляється у:
1) морфогенетичній готовності, що передбачає
фізіологічну зрілість (стан здоров'я) та рівень фізичного розвитку (розвиток дрібної
моторики руки і зороворухової координації), а саме:
· Фізичні показники довжини тіла, маси тіла;
·
особливості розвитку на
етапі дошкільного дитинства, що обтяжили розвиток дитини: важкі пологи, травми,
тривалість захворювання;
·
темп розвитку в дошкільному
дитинстві (чи вчасно дитина почала ходити, говорити);
· стан соматичного здоров'я дитини: характер відхилень у системах і функціях
організму, хворобливість; скільки разів у минулому році хворіла дитина, скільки
днів;
2)
інтелектуальній готовності дитини до школи, що передбачає володіння дитиною певною кількістю знань про
явища навколишнього середовища, уміння порівнювати, класифікувати та
узагальнювати ці знання, а також певний рівень розвитку пізнавальних здібностей
у дитини (мислення, пам'яті, сприймання,
уяви, уваги);
3)
комунікативній готовності, що передбачає володіння навичками
взаємодії з дорослими, однолітками, а саме: знання моральних норм та правил
поведінки (вміння слухати не перебиваючи, вміння вибачати, і вибачатися,
співчувати, враховувати настрій та бажання інших людей тощо);
4)
емоційно-вольовій готовності, що передбачає вміння:
·
робити не лише те, що
подобається, а й те, що необхідно зробити (довільність поведінки);
·
поставити мету, виявити певні
зусилля у випадку подолання перешкод, оцінювати результати своєї діяльності;
·
розуміти й адекватно
виражати свої емоції;
·
свідомо підкорятися
загальним правилам та вимогам;
·
уважно слухати й виконувати
самостійно найпростіші усні вказівки дорослого;
·
самостійно діяти за зразком
(точно відтворювати, діяти за аналогією);
5)
мотиваційній готовності, що передбачає чітко сформовану позицію школяра, коли дитина:
·
має належне уявлення про
школу;
·
позитивно ставиться до
шкільних занять, загальноприйнятих норм дисципліни;
·
віддає перевагу урокам
грамоти й лічби, а не заняттям дошкільного типу (малювання, фізкультура,
трудове навчання тощо);
·
визнає авторитет учителя.
Школа з перших днів
ставить перед дитиною низку завдань. їй необхідно успішно опанувати навчальну
діяльність, засвоїти шкільні норми поведінки, долучитися до життя у колективі. Готовність
дитини до школи залежить перед усім від батьків. Якщо дитина відвідує дитячий
садок, то це залежить від вихователів, адже підготовка дитини до школи
передбачена програмою дитячого садка.
Особливої уваги
потребують, так звані, "домашні діти", які не відвідували дитячий
садок.
Вони як правило,
менше комунікабельні, важче встановлюють контакти з учителем та
однолітками, не дуже комфортно
почуваються в колективі, бояться залишитись у школі без батьків.
Поради батькам першокласників
Хотілося б повести розмову не про
дітей, а про нас, дорослих, про наше ставлення до їх успіхів, і, ще важливіше
до їхніх невдач. Шкода, але ми, батьки, частіше за все нетерплячі та
егоїстичні, хоча виправдовуємося "добрими намірами". Але, якими б не
були виправдання, наше роздратування крики, вияснення стосунків, покарання -
все це додаткові стресові ситуації, це постійний дитячий біль від непорозуміння
та образи. Чим більші наші старання, чим більше уваги приділяємо ми дітям, тим
вищій батьківський рівень домагань, тим більша надія і бажаніша нагорода –
відмінні оцінки...
Рекомендації
щодо
виховання
1.
Виявляйте свою любов до
дитини, дайте їй зрозуміти, що ви любитимете її за
будь яких обставин. Але слідкуйте за тим, щоб ваша любов не перетворилася на
вседозволеність, установіть чіткі межі дозволеного і завжди неухильно
дотримуйтеся встановлених заборон і дозволів.
2.
Повірте у неповторність та
оригінальність вашої дитини, у те, що вона унікальна,
єдина така у світі. Вона не може бути копією, зокрема вашою. Тому не варто
вимагати від дитини повторення ваших досягнень, наслідування ваших здібностей і
талантів. Дайте право своїй дитині прожити власне життя і досягти своїх
результатів, своєї мети.
3. Приймайте дитину такою, якою вона є, зі
всіма своїми вадами та чеснотами. Підкреслюйте її сильні сторони, але її вчинки
оцінюйте об'єктивно. Оцінюйте не саму дитину, а тільки її вчинок.
Частіше хваліть дитину за її досягнення, порівнюйте їх з попередніми
досягненнями самої дитини, але ні в якому разі не з досягненнями інших дітей.
4. Дайте вашій дитині більше самостійності, не
забирайте у неї право на помилку, адже
виправляючи свої помилки, дитина вчиться. Краще порадьте їй, як вчинити
правильно, й обов'язково аргументуйте свої думки. Розкрийте дитині наслідки її
майбутнього вчинку і потім надайте право вибору.
5.
Ніколи не погрожуйте дитині,
просто розкажіть їй, що ви змушені будете зробити в тому
разі, якщо вона обере небажаний для неї і для оточення спосіб поведінки. Завжди
дотримуйтесь цього рішення, якщо вже ви його прийняли. Каяття дитини прийміть з
радістю, з полегшенням, але покарання не варто відміняти, адже вчинок уже
зроблено, і покарання теж буде заслуженим. Покажіть і розкажіть дитині, як
важко вам тепер це робити, і радійте разом з дитиною з того, що більше вам
ніколи не доведеться її карати, бо вона зрозуміла свою не правоту.
6. Дотримуйтесь єдності вимог у
сім'ї, інакше дитина навчиться пристосовуватись і
обманювати.
7. Ніколи не з'ясовуйте
стосунків у присутності дитини.
8.
Чітко встановіть права та
обов'язки дитини в сім'ї (відповідно до її віку та
можливостей), покажіть їй, що вона рівноправний член родини.
9.
Не соромтеся визнати перед
дитиною свою помилку чи неправоту, попросити у
неї вибачення.
10. У спілкуванні уникайте наказових форм дієслів.
11. У конфліктній ситуації уникайте «ти-висловлювань», замінюючи їх
«я-висловлюваннями»:
– Ти завжди кричиш на
мене!
– Я
дуже хочу, щоб на мене не кричали, бо я тоді погано розумію, чого від мене
вимагають.
12. Ніколи не займайтесь цілеспрямованим словесним вихованням. Краще покажіть дитині гарний приклад. Дитина - ваше дзеркало.
06.02.2017 року